Вулицями Сен-Назера тече ріка людей. Сотні незнайомців вийшли на «білий марш», щоб ушанувати пам'ять Гюго. Йому було чотирнадцять, і він вирішив піти з життя. У центрі цього натовпу — батьки Венсан і Жульєтт та маленьким брат Ензо. Вони йдуть, оточені підтримкою, якої так бракувало Гюго, коли він був живий. Кожен крок маршу відлунює в їхніх головах нестерпними питаннями. Де вони не догледіли? Чому школа стала ешафотом, а не місцем навчання? І як дивитися в очі тим, хто цькував їхнього сина, і тим, хто просто мовчки відвертався?

«Ви говорите про мого сина» — це роман-крик. Історія про те, що булінг вбиває тихо, а суспільство прокидається лише тоді, коли стає надто пізно.