На засніжених вулицях передріздвяного міста панує не свято, а крижаний спокій перед катастрофою. Один за одним ті, хто звик вважати себе господарями життя, потрапляють у безглузді й фатальні халепи. Ось впливовий чиновник спотикається на рівному місці, а ось його прислужник зникає у вирі натовпу — і свідків навколо сотні, проте ніхто нічого не бачив. Лише де-не-де серед міської штовханини миготять дитячі обличчя, що немов віщують чергове нещастя. З тіней підворіть виходять ті, кого досі вважали лише міськими легендами. Упирі гріють руки біля багать, ворожбити шепочуть прокляття під дзвін соборів, а потерчата заманюють у темні завулки. Але навіть найстрашніша нечисть застигає в німому подиві перед тією реальною людиною, яка розгорнула сувій зі списком приречених. Вона вправно шарпає мотузки, і «еліта» міста покірно танцює у її кривавому сценарії, не підозрюючи, що фінал уже близько. На шляху цієї невидимої каральної руки стоїть лише вона. Збоку вона видається надто крихкою, майже невидимою на фоні всемогутнього лялькаря. Але той, хто звик дивитися лише на зовнішню силу, ризикує прогледіти справжню небезпеку, що зріє в душі цієї «слабкої» жінки. Коли годинник почне відраховувати останні хвилини до свята, стане зрозуміло: не кожну зброю можна взяти до рук, і не кожну силу можна помітити неозброєним оком.