«Розповіді Епохи джазу» (1922) — культова збірка Френсіса Скотта Фіцджеральда, яка не лише подарувала назву цілому десятиліттю, а й закріпила за автором статус головного літописця буремних 1920-х. Хоча Фіцджеральд здобув світову славу завдяки романам, саме в малій прозі він з неперевершеним дотепним блиском зафіксував гедонізм, контрасти та приховану меланхолію свого покоління. До видання увійшли шедеври світової новелістики: від сюрреалістичної сатири «Діамант завбільшки з "Ріц"» до драматичного «Першотравня». Окрему увагу привертає «Химерна історія Бенджаміна Баттона» — філософська фантазія, що отримала друге життя в кінематографі, проте в оригіналі зберігає особливий авторський шарм. Збірка вражає жанровою палітрою: під однією обкладинкою співіснують ліричні історії кохання, гострі пародії та навіть експериментальні п’єси. Особливої цінності книзі додають авторські нотатки, де Фіцджеральд з властивою йому іронією описує реальні події, що надихнули його на написання творів — від студентських років у Принстоні до вуличних заворушень 1919 року. Це видання — ідеальна нагода зануритися в атмосферу розкоші, джазу та нескінченних надій, побачену очима людини, яка сама стала символом своєї епохи.