Приватний детектив Тарас Білий отримує на перший погляд звичайне доручення — розібратися в убивстві молодої панночки. Підозрюваний уже є: семінарист Хома Брут, і все виглядає так, ніби розкриття справи — лише питання часу. Та чим довше Білий перебуває на хуторі, де сталася трагедія, тим більше переконується: за межами очевидного ховається щось значно темніше.

Місце злочину оповите атмосферою тривоги, легендами й напівзамовчаними історіями. Тутешні люди уникають говорити правду, а події, що відбуваються довкола, натякають на таємницю, до якої не підготують жодні логічні міркування. Здається, що минуле хутора живе своїм життям — і не збирається відкриватися так просто.

«Білий попіл» — не лише трилер, а й емоційно насичене дослідження межі між раціональним і надприродним. Атмосфера нуару поєднується з психологічною напругою, а кожна дрібниця, спершу непомітна, згодом набуває ключового значення. Та особливість історії в тому, що істина не єдина: вона роздвоюється — одна реалістична, інша містична. І читач сам обирає, яку з них прийняти.

Саме тому цей роман водночас читається як класичний детектив і як історія з глибоким міфологічним підтекстом. І коли перегортаєш останню сторінку, хочеться ще раз повернутися думками до побаченого: що було правдою, а що — лише тінню за нею?